Ліна Костенко

Ліна Василівна Костенко — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидентка. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), кавалерка Ордену Почесного легіону (2022). У 1967 році разом із Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961), «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія за 1987 рік), поеми «Берестечко» (1999, 2010). У 2010 році опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок 2011 року.

Джерело: Вікіпедія, ліцензія CC BY-SA 4.0