Безсилі світу цього

«Безсильні світу цього» (інколи «БезСильні світу цього») — другий і останній роман Бориса Стругацького, виданий під псевдонімом С. Витицький. Вперше опублікований у журналі «Полудень, XXI век» (№ 1, 2003) і відразу ж вийшов окремим виданням. Включений до 12-го (додаткового) тому повного зібрання творів А. і Б. Стругацьких, виданого в Донецьку видавництвом «Сталкер». Цей самий том перевидано в серії «Світи братів Стругацьких». Станом на 2009 рік роман витримав десять видань російською мовою. Перекладено польською (Bezsilni tego swiata, Е. Скорска, 2005), болгарською (Безсилните на този свят, М. Стоев, 2006), німецькою (Die Ohnmächtigen, Е. Симон, 2009) та естонською (Selle ilma väetid, М. Лиімец, 2006) мовами.

На думку С. Бондаренка, це «найважчий роман з усього, написаного Стругацькими», породжений розчаруванням від незбутніх надій у розвитку країни, діяльністю літературного семінару Бориса Стругацького та розвитком фантастичної літератури.

Роман має лінійно-паралельний сюжет, що складається з трьох основних ліній. Композиція роману мозаїчна, при цьому навмисно перемішані імена та прізвиська персонажів. Усі події роману вкладаються в один тиждень грудня (від другого понеділка до третього) умовного «нашого» часу, і лише в першому розділі події розгортаються у вересні того ж року.