Гойдалка дихання

Січень 1945 року. Сімнадцятирічного Леопольда Ауберга, румунського німця з трансильванського міста Германштадт, разом з тисячами інших депортують до радянського трудового табору на сході України. Він їде майже з полегшенням — подалі від маленького міста, де мусить приховувати свою таємницю. Повернутися він зможе лише через п'ять років.

Табір — це шлакові відвали, бетон, вугілля, воші й постійний голод. Голод у Леопольда стає живою істотою — «ангелом голоду», що сидить поруч і рахує кожен шматок хліба. Щоб вижити, він вчиться думати про речі: про лопату-серце, про цемент, про хусточку, подаровану незнайомою росіянкою. Мова Герти Мюллер тут водночас точна й поетична — кожне слово ніби важить стільки, скільки шматок хліба в таборі.

Роман вийшов 2009 року, того ж року авторка отримала Нобелівську премію з літератури. В основу лягли спогади поета Оскара Пастіора, який сам пережив депортацію.