Іван Вишенський

«Іван Вишенський» — поема українського письменника Івана Франка, написана ним у 1900 році. Твір присвячений Агатангелу Кримському і розповідає про завершення життєвого шляху Івана Вишенського.

Вперше надруковано у поетичній збірці «Із днів журби» (1900). Постать українського письменника-монаха XVI – XVII ст. Івана Вишенського цікавила Івана Франка. Результатом дослідження життя і творчості письменника-монаха стала монографія «Іван Вишенський і його твори» (1895). Тоді ж виник і задум поеми. У передмові до окремого видання 1911 p. Іван Франко писав: «Основа поеми — печерне життя і смерть Вишенського — тільки в одній часті моя поетична функція, бо про своє печерне життя згадує Вишенський сам у заголовку свого останнього писання».

Поема складається з 12-ти частин.

В першій частині подано художній образ Афонської гори, розповідається про те, як гора стоїть, «облита дивним морем», як «природа-мати…тут працює» над нею, але при цьому гора все одно «спить». Лише тричі на день по горах лунає голос дзвонів.

В другій частині йде розповідь про «дзвони, які дзвонять у неділю по вечірні», а саме про перелік причин, через які вони лунають: Афон «дзвонить» у разі смерті послушника монастиря, ченця, ієромонаха, а також у разі, коли хтось із живих «сходить на „остатній ступінь“», тобто бажає завершити свій земний шлях наодинці в молитвах.

У третій і четвертій частині розповідається про відправлення Івана Вишенського у печеру, де він планує закінчити своє земне життя у молитві з Богом. Ігумен переконується у тому, що старця вже ніщо не тримає на Землі, і благословляє на аскетичне завершення життя.