Лезо бритви

«Лезвие бритвы» — філософський роман радянського письменника Івана Єфремова, написаний у 1959–1963 роках. Перша публікація — у журналі «Нева» (1963), у 1964 році вийшло книжкове видання, яке неодноразово перевидавалося. Роман був перекладений кількома іноземними мовами, зокрема румунською, угорською та японською.

Єфремов визначав свій твір як «роман пригод» і стверджував, що його головним завданням було пізнання «психологічної сутності» сучасної людини, щоб закласти науковий фундамент для «виховання людей комуністичного суспільства».

«Лезвие бритвы» — центральний твір письменника, в який він вклав усі філософські та естетичні ідеї, які розробляв протягом життя. Автор міркує про шляхи еволюції та історичного процесу, стверджуючи, що історія подібна до лезо бритви, коли відхилення від певної вузької магістральної лінії є катастрофічними. У романі представлено розгорнуті гіпотези про приховані психічні та фізичні можливості й окреслено ідеал гармонійної людини та її служіння суспільству. У романі обговорюється природа краси та її значущість для духовного розвитку людини. Думки автора про мету суспільного розвитку висловлює головний герой Іван Гірін: «зробити всіх знаючими, чистими, звільненими від страху, рівними перед законом і суспільством».

Структурно роман складається з чотирьох частин, у трьох із яких існують самостійні сюжетні лінії; у четвертій вони з'єднуються і відбуваються зустрічі головних героїв усіх ліній. Дія прологу розгортається у 1916 році на ювелірній виставці в Петрограді, де представлено алегорії Денисова-Уральського, якими милується хлопчик Ваня — альтер его письменника, головний герой роману Іван Родіонович Гірін.